Розумію, що тема не найприємніша (не подобається - не читайте, слідкуйте за своїм здоров"ям, зокрема за тим, щоб ваша психіка залишалася здоровою (це я до того, що не маю на увазі "не подобається - не читайте, валіть звідси", просто переймаюся роблю вигляд, що переймаюся як почувають себе мої читачі)). Так от, спершу хотів написати, що тема на злобу дня (принаймні в новинах із завидною регулярністю з"являються відповідні повідомлення), але потім зрозумів, що тема вічна. Але все-таки деякі віяння часу не оминули цей пост і мова буде йти в тому числі про самогубців у метро та розстріли в школах/коледжах у США.
Якщо хтось заперечить, що згадані трагедії в США не є самогубствами (відверто кажучи, сумніваюся, що хтось заперечить, але ж зручно якби сперечатися з кимось і це при тому, що ніхто насправді тобі не суперечить, а всі аргументи ти приписуєш опоненту сам і саме такі репліки, які тобі зручніші), то я обгрунтую цю тезу [щодо того, що це самогубства]. (в чому мінус із цими вставками в дужках, так це те, що вони перебивають попередню думку і до неї буває не так просто повернутися, інколи потрібно повертатися назад і дивитися чим воно закінчилося до дужок, а це дратує, мабуть. Тому я рішив у квадратних дужках нагадувати про що йде мова. Частково це спричинено й тим, що я можу використати ще один тип дужок, а це ж так класно (якщо ви вважаєте, що це тупо, то пишіть, не соромтеся, в крайньому випадку я зможу видалити коментарі (да, я деспот, тиран і самодур))) (це не смайл, це я закриваю всі дужки (таки це не смайл, це хвороба)). Все ж таки нелюдським зусиллям волі повертаюся до розстрілів у школах США. Це самогубства, так як стрілки після влаштованої бійні застрелюються (надзвичайно сильний доказ: вбив себе - значить самогубця, що тут полемізувати) і це аж ніяк, на мою думку, не спричинено страхом відповідальності за скоєне, так було сплановано з самого початку (справді, дещо дивний розвиток подій: бах-бах, що ж я наробив, як же я буду жити далі, краще застрелюся). Взагалі, я вважаю (хоча і не експерт, хто може розказати більше - розказуйте), що практично всі або принаймні більшість самогубств спричинені конфліктом з однією людиною (нещасне кохання, наприклад) або вузькою групою людей (просто узагальнюю, не обов"язково ж повинен бути конфлікт з однією людиною) [вузькою групою людей] і крім того ситуація погіршується не найкращими стосунками з дещо ширшим оточенням та несприйняттям суспільства/суспільством. Нехай в цій ситуації наш самогубця застрелюється. Хто це помітить? Виходить що практично ніхто не помітить, а це образливо: я, бачте, вкоротив собі віку, а всим начхать, живуть собі та й у вус не дують, суки; ні, так діло не піде. (мабуть, тут дещо варто прояснити, хотів спочатку написати (тут дуже гарно підходить мат, але не хочу руйнувати свій образ, тому втримаюсь), але з пісні слів не викинеш, крім того треба не бути ханжою, але загалом я вихований і не лаюся) Тому цих уродів треба вбити, щоб до них дішло, яка в мене трагедія.
Отже, виходить, що це самогубство, але таке, щоб його не можна було не помітити. З цим перегукуються самогубства в метро, адже їх також дуже важко не помітити. Щоб всі звернули увагу, не змогли мовчки проігнорувати можна стрибнути під поїзд. Ще кажуть, що самогубці намагаються так покінчити з собою, щоб після смерті виглядати не дуже огидно, тому (мабуть тому, ще можливо більші шанси на порятунок) досить розповсюджено різати вени, а повіситись, застрелитися (тут ще й складності доступу до вогнепальної зброї можуть бути) не так красиво. Але коли поїзд метро збиває, підминає під себе та протягує тіло по рельсам ("Хрусь и пополам" © М.А.Булгаков), дуже сумнівно, що результат буде можливим хоч якось упізнати. Проте це не спиняє бажаючих завершити життєвий шлях таким чином. Також може бути однією із причин і деяка стадність ("Все побежали - и я побежал" © із к/ф "Джентльмены удачи"), адже бувають і групові самогубства ("Гуртом і батька добре бити" © народна мудрість).
Але відійдемо від конкретики і звернемося до загальних мотивів самогубств. Наскільки я розумію, поширеним серед самогубців є (чи не обов"язковим навіть) таке твердження: "Немає сенсу жити". Тут ще проблема така, що навіть люди, які збираються ще жити й жити, не можуть дати чіткої відповіді на це питання. Тому виходить, що сенсу жити немає взагалі. Але тут би я хотів поставити запитання "А який сенс помирати?" і навести анекдот:
-Давай заколемо кабанчика.
-А чому?
-Та якийсь він сумний.
-Ти думаєш, що це його розвеселить?
Після деяких роздумів я так і не знайшов який смисл помирати. Більш-менш виправданим для мене самогубство виступає лише в японській культурі у вигляді сеппуку. Але в цьому випадку це не є наслідком внутрішніх переживань (як зараз, наприклад) і суттєвим є сприйняття самогубства навколишніми, а точніше сприйняття суспільством відмови накласти на себе руки. Так що в цьому випадку все дещо по-іншому і до того ж це було давно і за інших умов, тому дещо безглуздими є спроби якось підігнати теорію сучасного самогубства під ці факти (або ж навпаки, ці факти під теорію).
Тому виходить, що жити немає сенсу, так само як і помирати, і залишається лише жити та протягом життя намагатися знайти відповіді на ці питання. А схильним до самогубств хотів би коротко переказати оповідання, не пам"ятаю вже кого (був би вдячним, аби хтось підказав), де хлопець після розриву з дівчиною потрапляє випадково під машину, залишається живий. Його всі жаліють, співчувають, що він через нещасливе кохання хотів покінчити з собою, хоча це був лише нещасний випадок. Врешті решт він сам практично в це повірив. Після цього коли він вже справді наклав на себе руки через те ж саме нещасливе кохання (кинувся під машину і крм того, точно не пам"ятаю, можливо навіть це була та ж сама дівчина), то всі переймалися, як так йому не пощастило, який прикрий нещасний випадок. Отакі от справи.
